"Czarny Mnich" / Teatr Stary w Lublinie

Bilety:
I - normalne: 70 zł / ulgowe: 50 zł
II - normalne: 50 zł / ulgowe: 35 zł
III - normalne: 35 zł / ulgowe: 20 zł
Stojące – 20 zł 

Parter i loże sali widowiskowej wyposażone są w pętlę indukcyjną     

Spektakl na podstawie opowiadania Antoniego Czechowa pt. „Czarny mnich” w tłumaczeniu Danuty Kułakowskiej
adaptacja i reżyseria: Błażej Peszek
muzyka: Wojtek Kiwer
fotosy: Mirosław Mróz
występują: Katarzyna Krzanowska, Błażej Peszek, Jan Peszek
premiera: 3 lipca 2021 r., Teatr Stary w Lublinie

czas trwania: 70 min

Geneza
"Czarnego Mnicha" Antoni Czechow napisał w 1893 roku w swoim domu w wiosce Melichowo. Podobno cierpiał wtedy na bezsenność i lęki urojone. W jednej z takich nocy wyśnił albo zobaczył postać czarnego mnicha wędrującego przez niekończące się pola i długo nie mógł się z tej wizji otrząsnąć. Opowiadał o niej bratu, analizował na wszystkie sposoby. Zainteresował się psychiatrią jako nauką pomocniczą literatury. Kiedy opowiadanie było gotowe, pokazał je Aleksemu Suworinowi, wydawcy "Nowoje Wriemia", ale z zastrzeżeniem, że wydrukuje je w bardziej elitarnym "Chudożniku". Na pytanie Suworina, czy jest to utwór autobiograficzny, Czechow odpowiedział, że „kiedy pisarz portretuje osobę chorą, nie znaczy to wcale, że sam jest chory”. "Czarny mnich" ukazał się w numerze "Chudożnika" z 1894 roku. Interpretowano go jako literacki zapis rozdwojenia jaźni, studium zaprzepaszczonego geniuszu albo przypowieść metafizyczną.

Treść
Bohaterem opowiadania jest młody magister, dobrze zapowiadający się uczony Andrej Wasilicz Kowrin spędzający wiosnę i lato w Borisowce, posiadłości swojej przyjaciółki Tani i jej ojca Jegora Siemonowicza. Wszyscy są tu szczęśliwi: stary liczy na małżeństwo młodych, Tania podkochuje się w Andreju, Andrej uczy się i dużo czyta. Dręczy go jednak pewna ezoteryczna legenda o mnichu, którego miraż wędruje przez pustynię, okrąża całą ziemię, jego obraz odbija się nawet w kosmicznej pustce. Próbując ją zrozumieć, doczeka się nocnej wizyty starego mnicha, będzie z nim prowadził rozmowy o nieśmiertelności i sławie, sensie życia i docieraniu do prawdy. Mnich oznajmi mu, że jest wybrańcem, geniuszem, który odmieni świadomość ludzi. Mijają dni, mnich pojawia się coraz częściej, dialogi z widmem stają się coraz bardziej fascynujące, aż wreszcie świeżo poślubiona żona zauważy po przebudzeniu, że Andriej rozmawia z pustką, gada roznamiętniony do krzesła, żywiołowo gestykuluje. Przerażona Tania zawiezie męża do lekarza, pojawi się podejrzenie obłędu, Kowrin trafi na kurację do szpitala. Wyjdzie z niego odmieniony, najpierw podrze wszystkie swoje dysertacje, później zrani tych, których kiedyś kochał. Zrobi jeszcze karierę uniwersytecką, ale nie będzie szczęśliwy, nie będzie cenił swoich prac, znienawidzi siebie, jako akademicką miernotę, porzuci Tanię, przyczyni się do śmierci jej ojca. W końcu zachoruje na suchoty i w dniu swojej śmierci zobaczy smolisty słup dymu wirujący ku niemu z ogrodu: to przyszedł do niego po raz ostatni czarny mnich. Umierający Kowrin usłyszy zarzut sformułowany przez wiecznego pielgrzyma: o zdradę ideałów, niewiarę w przepowiednię o własnej wybitności, przepędzenie czarnego mnicha z własnej świadomości. Czechow zostawia czytelnika z pytaniem bez odpowiedzi, które brzmi: Warto było aż tak wyzdrowieć?

Recepcja
Na status klasycznej czyli bardzo wiernej realizacji filmowej literackiego pierwowzoru zasłużył sobie pochodzący z 1988 roku film Ivana Dychoviczny’ego "Cziornyj monach". W 2003 roku amerykański dramatopisarz David Rabe opublikował oryginalną sztukę na podstawie opowiadania Czechowa i z akcją rozpisaną na sześć postaci. "Black Monk" przetłumaczył na język polski Daniel M. Woźniak. W 2008 roku powstał w USA musical pod tym samym tytułem (czechowowskie libretto przygotowała Wendy Kesselman). Wojciech Modestowicz przygotował słuchowisko "Czarny Mnich" z udziałem Anny Dereszowskiej, Macieja Stuhra i Krzysztofa Wakulińskiego (Teatr Polskiego Radia 2005). Najsłynniejszą rosyjską adaptację sceniczną zrealizowano w 2007 roku w Moskiewskim Teatrze Młodego Widza. Reżyserował Kama Ginkas, dla którego była to środkowa część trylogii złożonej ponadto z innych „metafizyczno-obyczajowych” nowel Czechowa – "Damy z pieskiem" i "Skrzypiec Rotszylda". Spektakl był pokazywany na toruńskim festiwalu Kontakt.
Łukasz Drewniak

Zapada już noc i wicher dmie.
Kto o tej porze na koniu mknie?
Z dzieckiem w ramionach, w mroku bez dna;
To ojciec z synkiem do domu gna. [...]
- Ach, tato, tato! Porywa mnie król!
Ciemnieje mi w oczach, przeszywa ból.
Rumak przyspiesza, co sił, co tchu;
Biegnie na przełaj, po trawie, mchu.
I oto światło: dom tuż-tuż.
Niestety! Dziecko nie żyje już.
J.W. Goethe Król Elfów frag. tłum: A. Libera

Mnich z opowiadania Antoniego Czechowa jest „czarny”, więc mroczny. To posępny doradca duszy. Podstępny kusiciel. Wykorzystując naiwność wrażliwego bohatera porywa go w otchłań „ciemnej strony”. Czy to figura złego doradcy, złego rodzica? Niczym ojciec z wiersza Goethego nie dostrzega wołania „syna”. Odbiera mu spokój, niszczy miłość? A może przeciwnie – jest realistą świadomym obecnej kondycji świata? Andriej Kowrin posłuszny podszeptom czarnego widma wierzy w słuszność wątpliwej misji. Jego mania wielkości, niebezpieczna filozofia przyćmiewa rozsądny obraz rzeczywistości.

Widzę taki obraz: mroczny rycerz, smutny Joker pędzi przez świat na oślep – niczym wir lub trąba powietrzna niosąc słabnącego podopiecznego. Powiadał Leonardo da Vinci: „Nie ma co do tego dwóch zdań, że Przyroda musi pragnąć, aby rasa ludzka zginęła, jako rzecz bezużyteczna i niszcząca wszystko, co zostało stworzone.” To groźny miraż, ale jakże podobny do tego, zarejestrowanego w opowiadaniu Czechowa: „Mnich z gołą, siwą głową i czarnymi brwiami, bosy, z rękami skrzyżowanymi na piersi przemyka obok i zatrzymuje się na środku pokoju: „Dlaczego mi nie uwierzyłeś? Gdybyś mi wtedy uwierzył, że jesteś geniuszem, to nie spędziłbyś tych lat tak żałośnie i marnie.”
Błażej Peszek

Jan Peszek, aktor teatralny, filmowy i telewizyjny, reżyser i pedagog. Jako członek awangardowego zespołu MW2 zasłynął interpretacjami tekstów Bogusława Schaeffera a zwłaszcza napisanego specjalnie z myślą o nim monodramu Scenariusz dla nieistniejącego lecz możliwego aktora instrumentalnego, będącego połączeniem filozoficznego traktatu, manifestu teatru awangardowego i kompozycji muzycznej. Grał w legendarnych schaefferowskich spektaklach Mikołaja Grabowskiego: Kwartecie i Scenariuszu dla trzech aktorów, triumfował jako szaleńczo perwersyjny Gonzalo w jego Transatlantyku. Był świętym i lubieżnym błaznem czyli Starym Karamazowem w Braciach Karamazow Krystiana Lupy, szukającym surrealnej formuły własnej śmierci Iwanem Iliczem u Jerzego Grzegorzewskiego, upiornie zakłamanym patriarchą rodu w Uroczystości Grzegorza Jarzyny, cynicznym Fryderykiem Wielkim w przedstawieniu Jana Klaty. Eksperymentował na scenie u Michała Zadary i Cezarego Tomaszewskiego. W sumie ponad pięćdziesiąt lat często ekstremalnych doświadczeń teatralnych. Kilkaset ról w teatrze, telewizji i filmie. Laureat wielu nagród i wyróżnień. Nie akceptuje mechanizmów rynkowych obowiązujących w dziedzinie sztuki. Krytykuje konformizm polskiego środowiska artystycznego. Ma wyraziste (czyli antysystemowe) poglądy polityczne. Obecnie siódmy rok na emeryturze, co w jego przypadku oznacza właściwie jeszcze większą aktywność zawodową.

Katarzyna Krzanowska, aktorka krakowskiego Narodowego Starego Teatru. Nagradzana za rolę Młodej w Klątwie Wyspiańskiego w reżyserii Barbary Wysockiej, prowokacyjna, błyskotliwa i świadoma swojej kobiecości Telimena w Panu Tadeuszu Mikołaja Grabowskiego. Aktorka Jana Klaty (m.in. Wesele hr. Orgaza, Koprofagi, Do Damaszku), Pawła Miśkiewicza (Podopieczni, Podróże Guliwera) Wiktora Rubina (Towiańczycy, Sprawa Gorgonowej). Wojtek Klemm obsadził ją i jej męża Błażeja jako rodziców Jana Peszka w przewrotnym spektaklu o współczesnej rodzinie Ojciec matka tunel strachu.

Błażej Peszek, aktor, reżyser, pedagog. Członek zespołu Narodowego Starego Teatru. Uczy na Akademii Muzycznej i w Akademii Sztuk Teatralnych w Krakowie, której jest absolwentem. Trenował kickboxing, ukończył szkolenie z zakresu sztuk walki w klasztorze Shaolin. Grał w spektaklach Jerzego Jarockiego, Jerzego Stuhra, Mikołaja Grabowskiego, Remigiusza Brzyka, Jana Klaty, Krzysztofa Garbaczewskiego, Anny Augustynowicz, Wojciecha Klemma. Kilkanaście lat temu rektor krakowskiej PWST (obecnie – AST) Krzysztof Globisz zaprosił go do prowadzenia zajęć ze scen, prozy i improwizacji na Wydziale Teatru Tańca. Do dziś godzi obowiązki pedagogiczne z pracą aktora i pasjami reżyserskimi oraz filmowymi. Najbardziej interesuje go spotkanie człowieka-aktora z kreowanym przez niego bohaterem.

 

#opisujemy

Ujęcie sceny z ptasiej perspektywy. Po lewej mężczyzna w czarnym stroju z fioletową chryzantemą na piersi. Ma ciemne okulary i makijaż Dżokera. Ma lekko ugięte kolana, ręce i twarz wznosi ku górze. W prawej dłoni trzyma srebrno-czarną laskę. Na drugim planie po prawej na czarnym podłożu leży ubrany na biało mężczyzna z głową w cieniu. Tło ciemne.

 

Квитки:
I - звичайні: 70 zł / пільгові: 50 zł
II - звичайні: 50 zł / пільгові: 35 zł
III - звичайні: 35 zł / пільгові: 20 zł
Стоячі – 20 zł 

Партер і ложі глядацького залу обладнані індукційною петлею   

Вистава ​​за мотивами оповідання Антона Чехова “Чорний монах” у перекладі Данути Кулаковської

адаптація та режисура: Блажей Пешек

музика: Войтек Ківер

фотографії: Мирослав Мруз

в ролях: Катажина Кшановська, Блажей Пешек, Ян Пешек

прем'єра: 3 липня 2021, Старий театр у Любліні

Генезис

“Чорний монах” був написаний Антоном Чеховим у 1893 році у своєму будинку в селі Меліхово. Ймовірно, що в той час він страждав від безсоння та маревних страхів. В одну з таких ночей йому наснилася або він побачив постать чорного монаха, який блукав безкраїми полями, і письменник довго не міг відійти від цього видіння. Розповідав про це братові, всіляко аналізував це. Його зацікавила психіатрія як допоміжна наука літератури. Коли оповідання було готове, він показав його видавцеві “Нового времени” Олексію Суворіну, але з умовою, що надрукує його в більш елітному “Художнику”. На запитання Суворіна, чи це автобіографічний твір, Чехов відповів, що “коли письменник зображує хвору людину, це не означає, що він сам хворий”. “Чорний монах” з’явився в “Художнику” за 1894 рік. Його трактували як літературний нарис про роздвоєння особистості, дослідження втраченого генія або метафізичну притчу.

Зміст

Головний герой повісті - молодий випускник, перспективний вчений Андрій Васильович Коврін, який проводить весну і літо в Борисівці, маєтку своєї подруги Тані та її батька Єгора Семоновича. Тут всі щасливі: старий розраховує на одруження молодих, Таня закохана в Андрія, Андрій багато вчиться і читає. Однак його мучить одна езотерична легенда про монаха, чий привид блукає по пустелі, обходить всю землю, його образ відбивається навіть у космічній порожнечі. Намагаючись зрозуміти її, старий чернець відвідує його вночі, говорить з ним про безсмертя та славу, сенс життя та досягнення істини. Монах скаже йому, що він обранець, геній, який змінить свідомість людей. Минають дні, монах з'являється все частіше, діалоги з привидом стають все більш захоплюючими, поки нарешті новоспечена дружина не помічає, прокинувшись, що Андрій розмовляє з порожнечею, пристрасно розмовляє зі стільцем, жваво жестикулює. Перелякана Таня поведе чоловіка до лікаря, з’явиться підозра на божевілля, Коврін буде лікуватися в лікарні. Він вийде звідти іншим, спочатку порве всі свої дисертації, потім заподіє біль тим, кого колись любив. Він зробить університетську кар'єру, але не буде щасливий, не буде цінувати свої праці, зненавидить себе як академічну посередність, кине Таню, посприяє смерті її батька. Врешті-решт він захворіє на сухоти, і в день своєї смерті він побачить смолистий стовп диму, що наближається до нього з саду: це був чорний чернець, який прийшов до нього востаннє. Вмираючий Коврін почує докір від вічного паломника: про зраду ідеалів, зневіру в пророцтво про власну вивинятковість, вигнання чорного монаха з власної свідомості. Чехов залишає перед читачем питання без відповіді: чи варто було так сильно одужувати?

Відтворення

Фільм “Чорний монах” Івана Диховичного 1988 року заслужив статус класики, тобто дуже вірного кіновтілення літературного оригіналу. У 2003 році американський драматург Девід Рейб поставив оригінальну виставу за оповіданням Чехова, де дію розписав на шість героїв. “Чорного монаха” переклав польською Даніель М. Возняк. У 2008 році в США був створений мюзикл під такою ж назвою (чеховське лібрето підготувала Венді Кессельман). Войцех Модестович підготував радіодраму “Чорний монах” за участю Анни Дерешовської, Мачея Штура та Кшиштофа Вакулінського (Театр Польського радіо, 2005). Найвідоміша російська сценічна адаптація була поставлена ​​в 2007 році в Московському театрі юного глядача. ЇЇ поставив Кама Гінкас, для якого “Монах” був середньою частиною трилогії, складеної з інших “метафізичних і моральних” повістей Чехова: “Дама з собачкою” і “Скрипка Ротшильда”. Виставу показали на фестивалі “Kontakt” у Торуні.

Лукаш Древняк

Настає ніч і віє вітер.

Хто пізно так мчить у час нічний?
То їде батько, з ним син малий.. [...]

Мій тату, мій тату, він нас догнав!
Ой, як болюче мене він обняв!
Батькові страшно, батько спішить,
В руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,
В руках його мертвий лежав його син.

Й.В. Ґете “Вільшаний король” фрагм. пер.: М. Рильський

 

Чернець в оповіданні Антона Чехова “чорний”, тому темний. Він похмурий душевний радник. Хитрий спокусник. Користуючись наївністю чутливого героя, він викрадає його в безодню “темного світу”. Чи це фігура поганого радника, поганого батька? Подібно до батька у вірші Гете, він не помічає заклику “сина”. Забирає його спокій, руйнує любов? Чи, навпаки – він є реалістом, усвідомлюючим реальний стан світу? Андрій Коврін, прислухаючись до нашіптувань чорної примари, вірить в правдивість сумнівної місії. Манія величі, небезпечна філософія затьмарюють його розумний погляд на реальність.

Я бачу таку картинку: темний лицар, сумний Джокер, що мчить світом наосліп, як вир чи вихор, що несе ослабленого підопічного. Да Вінчі сказав: “Немає сумніву, що природа повинна бажати, щоб людський рід загинув, як річ непотрібна і знищуюча все, що було створено.”. Це грізно, але дуже схоже на те, що записане в оповіданні Чехова: “Чернець з непокритою сивою головою і чорними бровами, босий, зі схрещеними на грудях руками, прокрадається і зупиняється посеред кімнати: “Чому ти мені не повірив? Якби тоді повірив мені, що ти геній, то не провів би ці роки так жалюгідно і даремно”.

Блажей Пешек

Ян Пешек – актор театру, кіно і телебачення, режисер і педагог. Як учасник авангардного колективу MW2 він прославився своїми інтерпретаціями текстів Богуслава Шеффера, особливо монодрами “Сценарій для неіснуючого, але можливого інструментального актора”, написаної спеціально для нього, яка є поєднанням філософського трактату, маніфесту авангардного театру та музичної композиції. Він грав у легендарних шефферовських виставах Миколая Грабовського: “Квартет” і “Сценарій для трьох акторів”, тріумфував у ролі шалено перверсивного Гонсало в його “Трансатлантиці”. Був святим і розпусним блазнем, тобто Старим Карамазовим у “Братах Карамазових” Крістіана Лупи, Іваном Ілічем, котрий шукає сюрреальну формулу власної смерті у п’єсі Єжи Гжегожевського, жахливим брехливим сімейним патріархом у “Торжестві” (ориг. “Uroczystości”) Ґжегожа Яжини та цинічним Фридериком Великим у постановці Яна Клати. Експериментував на сцені в Міхала Задари та Цезарія Томашевського. Загалом має понад п’ятдесят років часто екстремального театрального досвіду. Сотні ролей у театрі, на телебаченні та в кіно. Лауреат багатьох нагород і відзнак. Він не сприймає ринкових механізмів у сфері мистецтва. Критикує конформізм польської мистецької спільноти. Має виразні (тобто антисистемні) політичні погляди. Зараз він уже сьомий рік на пенсії, що в його випадку фактично означає ще більшу професійну діяльність.

Катажина Кшановська, акторка Національного Старого Театру в Кракові. Нагороджена за роль Молодої у “Проклятті” Виспянського у постановці Барбари Висоцької, провокаційної, сяючої та свідомої своєї жіночності Телімени в “Пані Тадеуші” Міколая Грабовського. Акторка Яна Клати (зокрема “Весілля графа Орґаза”, “Копрофаги”, “До Дамаска”/ “Wesele hr. Orgaza”, “Koprofagi”, “Do Damaszku”), Павла Мишкевича (“Підопічні”, “Мандри Гуллівера” / Podopieczni, Podróże Guliwera) та Віктора Рубіна (“Товянчики”, “Справа Горгони” / “Towiańczycy”, “Sprawa Gorgonowej”). Войтек Клемм взяв її та її чоловіка Блажея на роль батьків Яна Пешека в перверсивному спектаклі про сучасну сім’ю “Батько мати тунель страху” (“Ojciec matka tunel strachu”).

Блажей Пешек, актор, режисер, педагог. Член колективу Народного Старого Театру. Викладає в Академії музики та Академії театрального мистецтва в Кракові, випускником яких є. Тренувався в кікбоксингу та закінчив навчання бойовим мистецтвам у монастирі Шаолінь. Грав у виставах Єжи Яроцького, Єжи Штура, Миколая Грабовського, Ремігіуша Бжика, Яна Клати, Кшиштофа Гарбачевського, Анни Августинович, Войцеха Клемма. Кільканадцять років тому Кшиштоф Глобіш, ректор краківського PWST (нині AST), запросив його викладати сцену, прозу та імпровізацію на факультеті театру танцю. До цього дня він суміщає викладацькі обов’язки з роботою актора та своєю пристрастю до режисури та кіно. Його найбільше цікавить зустріч людини-актора з героєм, якого він створює.